Чи рятує світ інформація?

«Журналістика не просто розвага чи зброя в руках політиків, вона сьогодні зародження літератури й філософії, їхня модель та основа, адже і та, й друга не можуть існувати без журналістських розслідувань» (Т. Зелдін).

Протягом семестру журналісти четвертого курсу детально опрацьовували сучасний світовий інформаційний простір. Завдяки змістовним презентаціям вони довідалися, що «південна Корея пройшла складний шлях до незалежності, проте за короткий історичний термін вона досягла серйозного прогресу в економіці, науці та інших сферах,  однією з яких є журналістика. Тираж The Chosun Ilbo, найбільшої та найстарішої щоденної газети, становить більше одного мільйона восьмисот тисяч примірників щоденно, а сайт видання доступний корейською, японською, англійською та китайською мовами. Медійна сфера надзвичайно насичена також телевізійними програмами, аналітичними та розважальними шоу»(Кобернюк Катерина).

Зовсім інше враження справляє «сусідка» Кореї – Японія. «Коли я обирала країну, ЗМІ якої необхідно було дослідити, – зазначає Марія Павлович, – у мене виникла ідея простежити стан медіа в Японії – країні, яка зовсім відрізняється у вияві звичних нам традицій та менталітету. Не буду багатослівною: наклади японських щоденних газет (цієї невеличкої території!) сягають близько чотирнадцяти мільйонів, що є найвищим показником у світі! Цікавим відкриттям стало те, що завдяки унікальній технології з японських газет можна вирощувати… квіти. Так, квіти: сторінки газети – це насіння. 🙂

ЗМІ Японії – злагоджена система, яка не дає права на похибку. За поширення фейків мас-медіа моментально карають закриттям. Суспільство не сприймає спотвореної інформації вже на рівні громадської свідомості. І цього, на мій погляд, вкрай не вистачає українським ЗМІ…»

У країнах постсоціалістичного простору ситуація зовсім інша: в угорських виданнях тотальна цензура (з цього приводу висловлює численні зауваження ЄС), литовський інфопростір усе ще потерпає від російськомовних втручань та неконкурентності новітніх мас-медіа. А от «румунське видання «The nine o’clock» займає особливу нішу, адже публікується виключно англійською мовою. Воно працює на світову аудиторію, тому редакційна колегія ЗМІ ретельно стежить за якістю цього медіа» (Максим Драч).

Як це не дивно, доволі розвиненою виявилася система ЗМК в охопленому війною Афганістані.  Ми часто уявляємо цю країну майже доісторичною. Важко повірити, що до середини минулого століття то була прогресивна та цивілізована територія; незважаючи на тотальні нищення, там усе ще збереглися храми, інші будівлі та збалансовані засоби масової комунікації.

Подібний баланс спостерігаємо і в медіапросторі Британії. У The Times та The Guardian немає жодного власного кореспондента з України. Ці функції виконують росіяни. Тим не менше, інформація чітко збалансована та не містить особистісних підходів і впливів. Це зайвий раз демонструє синергетичні можливості журналістського ремесла, що за своєю природою об’єктивне.

У Франції й досі серед найпопулярніших дітище екзистенціалістів – Libération (зовсім близько за рейтингом Le Monde та Le Figaro). Як і за часів Жана-Поля Сартра, газета інформує, дивує та надихає, як, зрештою, і французька журналістика загалом. Про це більше можна довідатися в принагідній публікації Оксани Косюк. 

Катерина КОБЕРНЮК, Марія ПАВЛОВИЧ, Максим ДРАЧ, студенти-журналісти 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *