ДУМКИ НАВЗДОГІН 9

Були свята Великодні. Були вибори президента – брудні, зате демократичні. Якось зійшлося. Що нам всім думається навздогін цим подіям? Хочеться, як зазвичай, сподіватися на краще, покладатися на Божу волю. Може, не все так погано в країні, яка обирає, кого схоче? В інших краях, не нам рівня, обирають, кого скажуть…

Було би втішно, якби новий президент подякував старому за те, що переміг так просто, без підступу й брудних технологій, добре засвоєних українськими політтехнологами завдяки дресурі московських колег, не було використання злощасного адмінресурсу, не було… Та багато чого не було з того всього, що успішно застосовували раніше. Але якось не зауважив цієї обставини новообраний. Мабуть, утішно думати, що винесла на високий пост людину з народу всенародна любов. Як у казці. У казковій країні живемо, людкове! Бракує лише молочних рік і кисільних берегів.

Усенародна любов має підступну здатність: за порухом чарівної палички стає всенародною ненавистю. Була і в Порошенка всенародна любов, – не тієї, звісно, міці, на цілих двадцять відсотків слабша, але була, я добре пам’ятаю (дивувала мене так само, як і теперішня). Запитання: у чиїх руках знаходиться чарівна паличка? Хто й коли махне нею: мовляв, досить, налюбилися, пора ненавидіти?  

Так, на світовій шахівниці є гравці, які хочуть цю чарівну паличку мати в руках. Один із них – так просто спить і бачить. А інколи навіть при тямі вхопить, яку попаде, й ну диригувати, хахлов строїти. Але даремні його сподівання. Ніхто нашим народом не керує аж так. Він сам з себе такий вдався. Як любити, то любити: щоб люблений не дихнув і не ворухнувся своєю волею. Якщо ж раптом об’єкт любові запручається, схоче дихати і рухатись по-своєму, народові те не сподобається, він почне спочатку дивуватись, розчаровуватись, потім покрикувати, далі гримаси корчити… Словом, не забариться нова хвиля в надрах зародитись і покотитись – гніву всенародного, праведної ненависті.

Думаю, новий президент – достатньо порядна людина, настільки, аби вірити у свою спроможність зробити порядною владу і навіть цілу країну. А це, на жаль, дуже небезпечна ілюзія. Те, що вважається порядністю в повсякденному житті і має високий моральний ценз (без особливих подвигів чи ризику для носія порядності), на рівні високої політики обертається слабкістю, якою користаються цинічні хижаки. Цінності стають вагомим здобутком конкретної людини, коли проходять жорстке випробування. На жаль, дуже мало цінностей уціліло від випробування владою. Про це свідчить історія, а особливо – українська.      

Біля впливового можновладця завжди товпляться численні лизоблюди, які вміють курити фіміам і співати дифірамби в можновладні вуха. Вони спільними зусиллями і не без користі для себе поступово посувають адекватну людину подалі від прикрої реальності. Російський народ завжди вірив у доброго царя, який правди не знає, що творять його бояри. У певному сенсі він і не помилявся: цареві геть не потрібно обтяжувати собі організм брутальною правдою. Оточений улесливою брехнею, він вірить у свою моральність, людяність, добропорядність, власне, у сімейному колі він таким насправді й є (це – легко і приємно!).

Думаю, головна небезпека для нового президента – не вийти з ролі кіношного президента. Втратити межу між життям, як воно є, і віртуальним світом, улаштованим на свій розсуд. Є велика загроза розминутися з реальністю так само, як був з нею розминувся ще один наш всенародно люблений і всенародно зненавиджений президент.

Віра можновладців у свою праведність і навіть богообраність завжди виростає на улесливій брехні підданих.

Марія МОКЛИЦЯ, доктор філологічних наук, професор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *