Марія Моклиця. Брехливі формули (1)

Ми називаємо власною думкою і навіть позицією все, що мовимо про світ. І не приведи Боже комусь зазіхнути на наше право мати власну думку. Лаємось, пащекуємо, патякаємо казна-що, вивергаємо з рота бруд, який накопичився всередині, – це ж моє право! А де ж лежить право людини, яка не хоче чути тієї лайки, пускати в себе чужий бруд? Мабуть, у навушниках. Або ж – у щілині зі звукоізоляцією.

Власна думка іншої людини насправді варта великої поваги, якою б вона не здавалась особисто мені. Запитання в іншому: наскільки вона власна? Власна – означає народжена (виплекана, виношена, надумана) у власній голові. Чи може саме так кваліфікуватися теза, яка мандрує тисячами вуст? Ми використовуємо в мові прекрасні формули: народні приказки, авторські афоризми, але якими б невігласами не були, таки ж не називаємо їх власною думкою. Цитуємо, отже, погоджуємось. Але це завжди чиясь думка.

Власна думка – це той умовивід, на який можна заявити авторські права. Власну думку помітно завжди – вона несе в собі відображення неповторного світосприйняття. Лише самодостатні особистості, цілком незалежні й самосвідомі, здатні продукувати власні думки.

Усі пересічні люди – резонатори чужих думок. Переважно формул, що легко проникають у голову, швидко влягаються в мізках, приростають і вростають, – і невдовзі здаються цілком своїми. Чиїсь дуже хитрі, дуже підступні думки, народжені з корисливою метою. Це брехливі формули, призначені маніпулювати масовою свідомістю. Один різновид брехливих формул ви добре знаєте: це реклама, покликана заохотити до купівлі того, що не дуже треба або й зовсім не треба. Навіть якщо рекламують добрий товар, дещиця брехні в рекламі завжди є. Можна назвати її миролюбно: гіперболою. Але й в такому разі зрозуміло, що реклама скерована до ницих потягів: людина прагне підгребти під себе чим побільше і чим подешевше усілякого добра. Брехливі формули паразитують на ницих потребах, але апелюють до вищих. Власне, саме в цьому й криється їхня підступна брехливість.

Брехливі формули – велика цінність в арсеналі політиків й іміджмейкерів. Знайти вдалу брехливу формулу – це як витягнути козирну карту в грі. Білборди під час виборів рясніють брехливими формулами. Правда, не всі з них вдалі.
Формула «Церква поза політикою» має вигляд безсумнівної істини, яка не підлягає обговоренню. Формула взята чи не з самої Конституції (апелює до високого!), яка забезпечує права вірян. Можна простежити історію побутування цієї формули, народженої в часи Реформації: важлива думка, що поклала край монополії церкви. За той час в які тільки контексти ця формула не потрапляла! Яких тільки значень не набувала!

Особливий абсурд – процвітання цієї формули в радянські часи. Радянська влада оголосила війну релігії (опіуму для народу): здійснювали жахливе, брутальне постання варварства, нищення культури. Коли всіх пристойних священиків було винищено, а церква лежала в руїнах, Радянський Союз почав дбати про міжнародний імідж. Виявилося, що сяка-така церква в пристойній державі має бути, інакше складно декларувати свободу віросповідання. Отож влада дістала з сибірських нетрів вцілілих священиків, поставила їх на службу в КГБ і створила видимість повноцінного церковного життя.

Насправді ніколи-ніколи церква не була поза державою, а отже, й поза політикою. Ніде у світі. Церква – інституція в середині держави, на неї поширюються всі державні закони. Церква опікується духовністю й етикою, а отже, – ідеологією. Жодній державі не байдуже, чому саме вчать її громадян у церкві.

Путін живе душа в душу зі своїм патріархом. Путін каже: «Стрєляй іх, хахлов подлих», а Кирило посилає священика – танки святою водою кропити. Яскравий приклад церкви поза політикою!

Московська церква в Україні – це відкритий кордон для вільного входу в духовну сферу нації. Вважати, що церква, яка хоче зберегти підпорядкування ворожій державі, може бути поза політикою, – як мінімум наївно. І дуже небезпечно. Це значить затуляти вуха й очі, сунути голову в пісок, вимикати мізки для думання. Яким би добрим і навіть національно свідомим не був священик, московське підпорядкування рано чи пізно проросте в головах парафіян брехливими формулами.
Химерного вигляду набула формула «Церква поза політикою» в нинішній передвиборчій ситуації: «Не лізь, жиде, в діла православні!». Уперше почула її в автобусі (їжджу через село з церквою московського патріархату) і навіть спочатку не зрозуміла, про що йдеться. Якось збило мене з пантелику оте «жиде». З подальшої розмови («носиться з тим томосом, як із писаною торбою») здогадалася, що це звернення до Порошенка. Президент втілює державу і не має втручатись у діла церкви. Знайома правильна формула! І в радянські часи, і зараз – правильна. Тобто підступно брехлива.

Ви в курсі, що до хохлів-бандерівців найгіршими в Росії були жиди? Саме вони успішно грали роль головного внутрішнього ворога імперії, яку перманентно лихоманило від хвиль народного гніву. Страшні єврейські погроми на початку ХХ століття були спровоковані згори. Народ бунтує? Покажіть пальцем їхнього ворога і дозвольте його задушити. Жиди розумні, освічені, працюють лікарями, на мужика не схожі – їх легко впізнати. Особливо добре побити жидів на Малоросії: і хохли притихнуть, і жидів поменшає. Ото аж від тих часів процвітає брехлива формула «Жиди продають Росію». Тепер, звісно, Україну. Хоча всі жиди давно сидять в Ізраїлі, вони все одно на підхваті. Призначити когось на жида – справа нехитра і завжди вигідна.

Колись запитала просту добропорядну жінку: «За що ви не любите жидів? Мали з ними справу?». Та з подивом відповіла: «Та вони ж Христа розп’яли!». Я трохи отетеріла, але оговталась і далі питаю: «А Христос – якої ж нації?». «Ніякої! Він – Син Божий». Далі питати не було сенсу.

Переконана: думка «Порошенко – жид» народилась не в тій голові, що її мовила. І навіть не в головах наших міфомайстрів. Надто відома, впізнавана, на сотні ладів сказана. Як показували пальцем з Кремля, кого маємо ненавидіти, так і показують. А ми як слухали, так і слухаємось.

Підміна однієї формули іншою, подібною, – вдалий хід. Перша притерлась і не викликає емоцій, а друга одразу лягає в голову завдяки маркерам. Не просто президент лізе, а жид, не просто в церковні, а в православні (жид – православний!)…
Прибічники Зеленського дуже часто обурюються, що їхні супротивники позбавляють їх права на власну думку. Це моя позиція! Демократія гарантує свободу вибору. Думка – це аргумент на аргумент, це елементарна логіка і тверезий глузд. Коли використовують ходові фрази замість доказів – це обмовка, яка видає відсутність власної думки. До власної думки треба додуматись

Подумайте, українці, чому вам припав до вподоби російськомовний кандидат? (Проффесор Янукович – і той шпарив українською). Подумайте, православні, нащо вам у президенти шоумен, який навряд чи знає, хто з якого боку хреститься? Є якась елементарна логіка? Тверезий глузд? Хоч якісь ознаки думання?

Марія Моклиця, доктор філологічних наук, професор

One Reply to “Марія Моклиця. Брехливі формули (1)”

  1. Біда в тім, що не вміють думати навіть багато з тих, хто б мав навчати думати.
    Інфузорія туфелька без громадянської позиції здатна виховати хіба амебу…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *