Марія Моклиця. Думки навздогін (5): ПРАВДИВІСТЬ БЛАЗНЯ

У Шекспіра, який часто використовував сюжети з історії британських королів, є незмінний персонаж – блазень. Бо так воно справді й було: при кожнісінькому, навіть крихітному, корольку завжди існувала посада блазня, жартуна на зарплаті. І він один на все королівство мав привілей казати вголос правду про короля. Усі придворні низько вклоняються і лицемірно посміхаються (тримаючи при цьому дулю в кишені), а блазень не боячись ріже правду-матку прямо в очі всесильному. А той і бровою не веде, навіть часом регоче. Звідки така чудернацька традиція, як ви гадаєте? І чи відмерла вона разом зі старими, тепер вже кіношними, королями? І чи справді блазень був наділений повноваженнями, яких не мав ніхто в цілому королівстві? Цікаво, чи не так? Тільки блазень каже правду…

По-перше, правда в устах блазня ніколи не мала ціни справжньої правди. Варто про жорстоку правду пожартувати, як одразу вміст правдивості в ній скорочується до розміру нешкідливого додатку… У кожному жарті лише доля жарту, як відомо, але така ж сама доля правди (що менш відомо). Блазень балансував на лезі ножа: невдало пожартував (не ту правду озвучив) – і назавтра при дворі інший блазень. А придворним байдуже: всі блазні однакові, всі в масках.

По-друге, завдяки посаді блазня король міг тестувати своїх придворних (а їх тримати в узді – важке завдання): хто сміється, коли, як… Можна вирахувати таємні наміри і вчасно упередити якийсь переворот. Міру правдивості блазня завжди визначав король. Така собі дозована правда для маніпуляції підданими. І що цікаво: яким би гірким не був досвід блазнювання при можновладцях, придворні, а особливо народ, легко купувались на блазенську правдивість.

Прикрість для нас з вами полягає в тому, що ми плутаємось у ролях, які нам підсовують можновладці. Приймаємо за чисту монету правди обгорнуту в жарт (щоб краще засвоювалось) брехню.

Та що там блазні! Ми плутаємось в ролях можновладців точнісінько так, як плутались середньовічні неграмотні люди. Де ж нам розібратись: королі тепер звуться президентами, прем’єр-міністрами, олігархами, англійськими королевами і ще бозна-як. Але придивіться уважніше: чим більше в нинішнього можновладця від середньовічного королька (царя-батюшки), тим певніше біля нього привертає увагу якийсь веселий жартун, правдивий на весь світ.

Ви думали, чому Жириновський так довго, так легко і безкарно живе в російській політиці, відпускаючи ризиковані жарти про всіх і про все? Російський народ (стабільні двадцять відсотків!) переконаний: оцей точно правду-матку ріже в очі. Ну, натепер хоч трохи зрячим добре видно, куди саме сягає правда цього блазня. Але Путіну він необхідний більше, ніж якийсь міністр. Бо міністром кожен може стати (якщо цар поставить), а блазнем – ні, блазнем треба вродитись, це талант, його не купиш.

Але є такі королі, що роль блазня нікому не доручають – самі беруться виконувати. В одній особі і король, і блазень… Згадали? Знову-таки – хто до чого здібний. За троном такого короля – постать сірого кардинала, що відкидає чорну тінь на все королівство. Ото він і є справжній король, а на троні сидить нібито король, тобто блазень, якому дозволяють грати роль короля.

При кожному К. є якийсь Зе, одним словом. Тобто перейдемо до наших баранів, актуалізуємо тему.

Кажуть політтехнологи: за Зе голосує молодь. Так, підлітки, які об’єднуються, щоб зірвати урок у надто строгого вчителя, входять у цей електорат. Але більш базовий тут не він, повірте. Активні бабусі з церков московського приходу голосують за Зе, і їх значно більше, усі заздрісники й ненависники нинішнього президента, усі комуністи й русофіли (вони ж українофоби) і багато інших. Цікавенький такий електорат підібрався. Блазня на трон! Виберемо по приколу, як сказала Соня Кошкіна (саркастично!).

Один блазень на українському троні вже посидів (той, що був яйцем скошений), ганьби для українців надбав стільки, що мусимо й досі кров’ю викуп платити. Але гряде не такий (не такий кондовий, як той), а найліпший – усім блазням блазень. Нове ж обличчя! (Чому воно нове? Десятки років живе в телевізорі, публіку розважає). Ото нам всім буде весело жити. Нарегочемось до сказу.

Нумо всі разом знову на улюблену роль молодшого брата біля Старшого Брата. Чого ж дивуватись? Із казок відомо: молодший брат – він хто? Звісно, дурник.

Марія Моклиця, доктор філологічних наук, професор

One Reply to “Марія Моклиця. Думки навздогін (5): ПРАВДИВІСТЬ БЛАЗНЯ”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *