Сходинка за сходинкою – і доля привела в стіни Східноєвропейського…

Певно, кожен в житті мріє про вищу освіту, вдалу кар’єру. І цьому, за законом суспільства, сприяє навчання у ВНЗ. Моя історія розпочинається з усвідомлення того, що скоро ЗНО, – а що потім? А потім доросле життя в чужому місті, в чужій квартирі з чужим запахом, стінами та ліжком. Я вперто та повільно рахую дні, та ні – години до, так би мовити, відплиття від сімейного добробуту. І щодня ставлю собі питання: яка ж домівка знань прийме мене в свої обійми і змусить розвиватися в правильному напрямку?
Вибір невеликий: хотілося найкраще, найперспективніше, щоб батьки пишалися та “гладили по голівці”. Сайти Львівського, Київського національного та Східноєвропейського так і кишать абітурієнтами, що здаються незграбними, безпомічними істотами в пошуках мрії. Київ… Шумне, непередбачуване, підступне, сіро-яскраве місто. І Луцьк – таке світле, затишне, спокійне… Що ж обрати? Певно, судячи з епітетів, усе зрозуміло – СНУ і не така вже й омріяна журналістика. Потім все як в тумані: ЗНО, абітпошук, творчий конкурс, подання документів – і ноги Лебич Уляни занесли на поріг університету Лесі Українки. Боюся спізнитися, не знайти аудиторію, бути незграбною, помилитися в чомусь… Ось вони – незнайомі обличчя таких самих, як я, ще зовсім юних та необізнаних першачків. Говорять, студентська дружба найміцніша; це справді так, бо за кілька тижнів ми стали як рідні, ділимося секретами, анекдотами, порадами. Згадую жовтень 2017 року. Підготовка до виступу на День першокурсника. Там було все: і сало з капустою, і піжамне дефіле, і Сердючка, і банка огірків для декана. А найголовніше – радість по самі вуха, що нарешті переборов свій страх перед глядачами. Та найвизначніша подія, що, безумовно, залишиться в пам’яті кожного зі студентів – інавгурація. 9 вересня 2017 року стало кроком у майбутнє, початком нового життя, яке обіцяє бути яскравим, повним пригод, радощів та, звісно, невдач і падінь, що лиш додають упевненості та тренують силу волі. Це свято подібне до випускного в школі – одноденне та таке вічне в серцях юнаків та дівчат. Загалом це й те, за чим ідентифікують власне СНУ, подія, можна сказати, обласного масштабу: знають про це всі, всі не проти завітати на таке дійство з багатьма жовто-синіми кульками в небі. Саме на церемонії посвяти можна побувати в ролі “пастора”, одягнувши мантію; провести час із насолодою, краще дізнатися про інтереси одногрупників, зрештою, знайти близьких по духу людей. Такі події зближують та змушують зрозуміти, що не дарма я тут. Авжеж не дарма, бо хто тоді писатиме есе про калюжу?.. Не хочу бути багатослівною і, як то кажуть, “розкривати всі карти”, бо, хоч я й навчаюся лише півроку, вражень маю досхочу (уявляю який нарис вийде після 4 років); коли волосся вкриє сивина, сидітиму біля вогнища в каміні і згадуватиму всі приємні моменти; закортить повернути все назад, та знатиму, що час безжальний.
Я щаслива, що статус наступної сходинки дістався саме Східноєвропейському національному університету імені Лесі Українки, саме факультету філології та журналістики. Це приємне оточення, мудрі та досвідчені викладачі дали новий поштовх до розвитку особистості, наділили енергією, ентузіазмом, вірою в себе та свої сили. Тут не принижують власну думку, твій погляд на певну проблему, а навпаки, розвивають “я” кожного, даючи поради. Ні хвилини (та що там – ні секунди!) свого існування я не шкодую, що вибрала саме тебе. Ти не школа, ти місце, де хочеться бути вічно, ти друга домівка, така ж затишна та тепла. Твоя сонячна енергія, любов до кожного зігріває щомиті. Я вічно буду згадувати посиденьки в коворкінгу і тамтешнього жителя-вусаня (м’яка іграшка), що всім так подобається, репетиції до заходів, численні цікаві зустрічі з відомими людьми. Дякую за те, що даруєш віру, знання, друзів, веселе дозвілля!
P.S. Шановні абітурієнти, не дозволяйте думці “бо це престижно” заполонити ваш мозок і не женіться за києвами, харковами, одесами. Як кажуть, щастя поряд, варто його лишень розгледіти. І я спромоглася на це, ставши студенткою факультету філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки.
Уляна Лебич, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *