В основі – кадр і текст, а не стать чи вік. Як на Волині журналістику позбавляють статевих ознак

Волинська журналістика складається насамперед з особистостей. У редакціях обговорюють гендерну  чутливість щодо читацької та глядацької аудиторій, проте до гендерного балансу за дверима самих редакцій ще дуже далеко. За таких умов переважно жіночий склад редакцій усе ж часто навіть не задумується над тим, що хтось може вважати журналістику такою, що не підходить для його статі.

Розпитати журналістів та журналісток про те, як складаються взаємини в їхніх колективах і чи відчутний вплив гендеру на професію, я вирішила в редакціях двох інтернет-видань та двох телеканалів. Також поцікавилася про «стать» волинської журналістики в редакції, яка спеціалізується на журналістських розслідуваннях.

Волинська журналістика берез початок за студентською партою. В області фахівців у сфері журналістики готує факультет філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. На двох журналістських освітніх програмах –  «Журналістика і соціальні комунікації», «Видавнича справа та редагування» – кількісна перевага за жіночою статтю. Згідно зі списками, тут здобувають фахову освіту у сфері медіа 132 студентки і 37 студентів. Тож не дивно, що тенденцію простежено вже в роботі, хоч на практиці до редакцій працевлаштовують також фахівців та фахівчинь з історії, політології, філології, культурології, юриспруденції тощо, тому відсотковий показник у практичній журналістиці зміщується.

Коли працівники редакцій чують запитання про те, яка стать переважає в їхній структурі, то замислюються. Кореспондент «12 каналу» Юрій Свиридюк розповів, що в редакції телеканалу більше дівчат та жінок, проте він не відчуває, що жіночий колектив якось впливає на його особистість.

«Я не думав про те, з якою статтю працювати, мені важливо було саме отримати роботу. Колектив зі старших за мене дівчат та жінок мене влаштовує. Немає в нас якихось тем, які дають за гендерними ознаками. Нас відправляють працювати в межах тем, у яких ми компетентні. У нас є журналістка, яка любить тему спорту, а я натомість добре орієнтуюся в релігійній тематиці. Не допускається на роботі й відмова від завдання, бо «я же дєвочька», – розказав Юрій.  

Щодо оплати праці, то Юрій пояснює, що в редакції працівники не орієнтуються, в кого яка зарплата.

Немає різниці в оплаті праці серед медійників і медійниць на телеканалі «Аверс», переконує випускова редакторка Ірина Кудря. Вона зізнається, що на одному з попередніх місць роботи, до того як потрапила на телебачення, справді відчувала різницю в зарплаті й не могла пояснити, чому в чоловіків вона більша. На «Аверсі» ж, пригадує Ірина, ще ніколи не відправляла журналістів на зйомки, враховуючи стать. І сама Ірина в ролі ведучої обговорювала в студії аспекти воєнного стану, хоч, готуючись до ефіру, у процесі збирання інформації чула від непричетних до медіа людей побоювання, що жінка може опрацювати таку тему менш якісно, ніж чоловік. Але в  редакції на це не зважають.

«ДТП, смерті, мітинги, нічні розбірки… Так, в усіх цих сюжетах задіяні саме дівчата-журналістки. Як випускова редакторка, коли пропоную тему або даю завдання, зважаю на те, що людина вже знає і вміє. У нас ніхто й ніколи в колективі не говорить одне одному, що ця робота для дівчат, а ця – для хлопців. У журналістиці такого взагалі бути не може», – розказала Ірина.     

Існує стереотип, що журналістські розслідування – не для жінок, адже такого роду заняття часто небезпечні та доволі конфліктні. Закономірно також, що розслідування в більш небезпечних ситуаціях доручають чоловікам. Та все ж на першому місці завжди професійні якості журналіста чи журналістки та його чи її обізнаність у темі, переконує Людмила Яворська, редакторка «Бюро журналістських розслідувань».  Людмила зізнається, що іноді, власне, й користувалася стереотипами про жінок на власну користь, коли працювала з чоловіками – героями своїх розслідувань.

«У нас якось завжди дотриманий баланс, були й періоди, коли працювало більше хлопців, можливо, через специфіку роботи. Щодо моментів гендеру, то мені здається, що насправді це ніяк не впливає на роботу. Навіть у мене були стереотипи, коли на роботу влаштувалася така мініатюрна дівчина, яка хотіла працювати з нами. Спершу я дивувалася її інтересу, але з часом саме вона довела, що стать і вік не варто брати до уваги. Вона так якісно виконувала роботу, що її можна ставити в приклад.

Як редактор, я добираю теми для людей, із якими працюю. Часом кажу: «Тобі ця тема піде», але лише тому, що добре знаю колег, їхні інтереси та спектр знань. Це не пов’язано зі статтю. У наш час дівчата круто розбираються в зброї і футболі, наприклад», – пояснила Людмила.

Вона ж розповідає, що, ймовірно, завдяки досвіду та репутації вона не чула, що журналістика не для неї. Журналістці часто рекомендують обрати інші теми для опрацювання, але для того, щоб відвести від себе увагу (без мотивування тим, що «жінці личить інша справа»). Людмила Яворська переконана, що гендерні ознаки в роботі в журналістиці нівелюються.

Тема гендерної  чутливості щодня постає в редакції «Таблоїда Волині». Над матеріалами працюють 6 жінок і 2 чоловіків, але особливим орієнтиром вважають толерантність.

«Робота над власним текстом і власним сприйняттям у редакції триває постійно. Ми максимально стираємо посилання на стереотипні гендерні характеристики. Чутливість навчає поваги до людей незалежно від статі», – про особливості роботи розповідає редакторка видання Наталія Мазепа.   

У «Таблоїді Волині» послуговуються фемінітивами, щодня обговорюють правильність написання текстів, до того ж у редакції займаються просвітою читачів та читачок, щоб боротися з дискримінацією особистостей. У спецпроектах звертають увагу на людей, які не відповідають певним стереотипам. У виданні є рубрика «Луцькі тати», яка, наприклад, висвітлює батьківство і показує, що батько повинен брати участь у вихованні. Водночас серед публікацій є тексти про успішних фахівчинь у бізнесі тощо. Інтернет-видання також створило дзеркальні рубрики «Красень дня» і «Красуня дня»; такі публікації зосереджені на пошуку краси в кожній людині незалежно від віку, фігури, кольору волосся і статі. Жінка в «Таблоїді волині» не повинна мати довге волосся та носити сукні, а чоловікові не доводиться бути «трохи красивішим за мавпу». Подібні стереотипи намагаються викорінити навіть під час робочих дискусій.

Щодо журналістики в райцентрах Волині, то жінок традиційно більше. Редакторка мережі гіперлокальних видань  Район.in.ua Наталія Пахайчук розповіла, що в них працюють п’ять чоловіків, але це жодного разу під час працевлаштування не обирали чоловіків лише заради того, щоб встановити гендерний баланс редакції.

«У нас зазвичай не підписані новини, тому читачі та читачки не знають, хто написав цей текст, тому можу впевнено казати, що аудиторія районних видань від редактора або редакторки не залежить. Наші видання приділяють увагу гендерним питанням, у нас є і герої, і героїні, у стандартах якості прописано вимогу вживати фемінітиви. Це було революційно для аудиторії районок, але згодом усі звикли. До речі, від чоловіків, що працюють в редакції, ми чули спротив до фемінітивів», – пояснює Наталія.

Редакторка «Районів» додала, що гендерну тематику у виданнях часто невиправдано ігнорують, але, якщо проблему в редакціях не бачать, це не означає, що її немає. Варто зрозуміти, чому хлопці рідше розглядають журналістику як перспективу працевлаштування.

Про тенденції та стереотипи в сучасній журналістиці розповіла Мая Голуб. Експертка аналізує питання гендеру в сучасній журналістиці, зокрема волинській.

«Іноді герої, про яких пишеш, показують спротив до фемінітивів. Наприклад, якось я звернулася за коментарем до однієї  юристки, а вона наполягала, щоб не вживати фемінітивів, коли про неї пишу. Довелося їй пояснювати, що й до чого.

Зараз у журналістиці багато дівчат і жінок. Я особисто знаю чимало хороших журналісток, які не бояться складних тем, проводять серйозні розслідування. Вони незалежні, незаангажовані. Таким якраз люди і довіряють. Ще я бачу, що люди часто звертають увагу на зовнішність дівчат-журналісток. Тоді деколи спрацьовують стереотипи.  Мені якось у суді одна жінка сказала: «От ти молода, певно, цього не знаєш». Я подумала «Що це за ейджизм?». Закони я часто читаю, знаю свої права. І вважаю, що несправедливо оцінювати дівчат-журналісток лише за зовнішністю», – розповіла регіональна представниця Інституту масової інформації у Волинській області Мая Голуб.

Жінки в серйозних розслідуваннях є, але багатьох вони дивують. Пригадуючи свій досвід, Мая Голуб розповіла, як дивувалися герої розслідування, коли вона і ще  дві журналістки з Волині та польські журналісти приїхали 8 березня на бурштинові копанки у Вовчицьк. Мая тоді писала на тему незаконного видобутку бурштину для сайту Corrupt.ua.org. Охоронці «клондайку» дуже здивувалися, коли побачили трьох дівчат-журналісток на копанках цього дня.  

Мая також спостерігає, що в медіа зараз з’являються спецпроекти або серії матеріалів про жінок, про їхню діяльність.  Людям це цікаво, бо показує, що жінки можуть бути успішними в різних професіях, навіть тих, які вважали раніше «чоловічими».  Експертка писала матеріал про першу жінку-вибухотехніка  на Волині для сайту «Повага». Це професія складна, де немає права на помилку.  Чимало знайомих здивувалися, що на цій посаді вибухотехніка працює жінка.

У процесі підготовки цього матеріалу на особистій сторінці журналістки в Інстаграм відбулася публікація з опитуванням її аудиторії.

Упродовж 23 годин 116 людей взяли участь в опитуванні за темою «Журналістика – це професія для чоловіків чи для жінок». Лише 13 учасників вважають, що це фах для чоловіків. Другою частиною експерименту було прохання пояснити свою думку.  Уже пояснюючи, дехто з користувачів зазначив, що опитування мало б містити третій варіант: «журналістика підходить для обох статей».

Але були й відповіді, які прив’язували роботу в медіа до певних стереотипних гендерних ознак.

Аналізуючи всю цю інформацію, можна сказати, що місцеві медіа розуміють існування гендерної проблематики, проте у своїх редакціях намагаються уникати гендерних конфліктів. На меті ж у редакторів та редакторок – пошук хороших медійників та медійниць.

Авторка: Софія Гудич

Довідково: Публікацію підготовлено в рамах всеукраїнського конкурсу «Гендерне обличчя журналістики», який провела громадська організація «Альтернативна журналістика» за сприяння Українського жіночого фонду.

   

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *