Розмова з дзеркалом: що я забула на журналістиці?

Інтерв’ю з присмаком шизофренії і важкими роздумами школярки перед вступом.

Як школярка й абітурієнтка в минулому, тепер я можу викликати на розмову найвідповідальнішу за вибір спеціальності особу – себе. Чому так сталося, які карти випали, що я стала студенткою спеціальності “Журналістика”, – про це читайте далі.

Чому серед усіх спеціальностей я обрала саме журналістику?

– Бо ще у 8 класі, виконуючи додаткове завдання з географії про майбутню професію, я проаналізувала всі можливі інтернет-ресурси з описами професій. Як для гуманітарія за складом розуму і “тараторки” (прим. – людина, яка дуже швидко розмовляє, торочить) за швидкістю мовлення, я зробила висновок, що журналістика – це моє.

Є твердження: що ближче до вибору і подачі документів, то більше вагань щодо правильності вибору. Чи вагалася я?

– Безумовно, досі вагаюся. Те, про що читаєш в оглядах в інтернеті, і те, що може бути в реальності, з якою стикаєшся, – це зовсім різні речі. Наприклад, усі вважають, що журналістика – це суто для творчих людей. Але ніхто ж не знає (крім журналістів, звичайно), що творчості і вільнодумства в цій сфері не так вже і багато. Я вже семестр провчилася на факультеті і все ще досі не знаю, чи стовідсотково буду журналісткою. А коли твоя голова забита думками про те, як пройти ЗНО, щоб мама з дому не вигнала, то це ще більше пригнічує.

Спеціальність – це був суто мій вибір чи на нього впливали рідні, близькі?

– Як не дивно, вибір був суто мій. Хоча дідусь важко зітхав, бо в нього померла остання надія на лікаря в нашій родині. Якщо чесно, я навіть варіантів особливо не мала, хіба що філологія або психологія. Але навіть моя любов до азійської культури і мов не змусила поставити їх на щабель вище в рейтингу під час подачі заяв до університетів. Журналістика вигравала.

Чи стежила я за рейтингами потрібності професій, зокрема журналіста?

– Чесно, ні. Тобто я розуміла, що журналістів дуже багато, але було і є багато юристів, айтішників і стоматологів. Я більше слухала свої бажання, ніж суспільні. Після вступу я вже зрозуміла, що людей у цій сфері може бути дуже багато, але тих, які справді в цьому розуміються і яких можна назвати професіоналами, – мало. Цьому треба навчатися.

Чи міркувала я , як це – бути журналістом, до того ж жінкою?

Так, навіть ще тоді, на презентації у 8 класі. Я ще досі пам’ятаю свою фразу, що журналістика – це, по суті, небезпечно. Навіть робота репортера вимагає постійного руху, впевненості, активності і безстрашності як мінімум. Якщо розглядати з боку нашого патріархального суспільства, то журналістика трохи суперечить усім “доктринам” жінки про сім’ю і дітей. Якщо ти у сфері журналістики – то ти в роботі 24/7. Інформація не спить, ти постійно у вирі подій, за якими маєш стежити, а згодом про них розповісти. Якісна робота забирає багато часу, потрібно вибирати між бажанням “сім’ї” і “роботи” або ж стати Юлієм Цезарем, щоб встигати все. Крім того, ти ніколи не знаєш, у яку халепу можна потрапити, якщо будеш намагатися дізнатись правду.

А як щодо журналістських розслідувань або військової журналістики? Бачиш себе там? Жінкам там місце? Чи краще знімати репортажі про маринування огірків на зиму?

Жінкам, як і чоловікам, місце всюди, де вони можуть виконати свою роботу професійно. Журналістика не має гендерного розподілу, про що і про кого повідомляти. Якщо людина може це зробити якісно, то, в принципі, байдуже, якої вона статі. Хоча стать усе-таки може впливати на те, як тебе будуть сприймати реципієнти або ж ті люди, в яких ти будеш просити інформацію. Є в цьому свої нюанси, хоч як би ми не прагнули досягти всеохопної рівності. Так, себе як жінку я можу уявити, де захочу і ким захочу, але якщо мова про журналістку, до того ж професійну, то ще потрібно навчатися.  

Я закінчила 1 семестр. Чи відчувала потребу перейти на іншу спеціальність, бо журналістика не надто жіноча?

– На щастя, ні. Я не відчуваю різниці в тому, як і хто буде розповідати про анотацію, наприклад. Досвіду в мене замало, щоб сказати точно, зараз я лише накопичую знання зі спеціальності, а гендер впливатиме тільки на сприйняття цієї інформації, оскільки природа зробила так, що жінки і чоловіки сприймають світ дещо по-різному; це нормально.

Чи варто все ж звернути увагу абітурієнтам на цю спеціальність?

Якщо любите динаміку, то так. Журналістика – це з тих професій, де ти постійно виходиш із зони комфорту, навіть ще тоді, коли починаєш навчатися. Це буває іноді страшно – питати продавця універмагу про наркотики, але це цікаво! Журналістика – це не тільки робота з інформацією, – тут тебе навчають, як правильно з нею працювати і подавати. Ти вивчаєш людей, світ і, зрештою, себе.

Анастасія КИРИЧУК

Публікацію підготовлено в рамах проекту «Альтернативне вирішення гендерних проблем», який реалізовано громадською організацією «Альтернативна журналістика» за підтримки Українського жіночого фонду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *